День 2: 21 серпня

Потім викликали таксі і поїхали в центр міста.

В Лімі всі туристи живуть в районах Мірафлорес або Баранко, розташованих біля океану.
В цих районах не віриться, що в Перу майже половина населення живе за межею бідності (якщо вірити вікіпедії).
Тут гарні багатоповерхівки, ресторани, магазини, парки. Ми живемо в Баранко.

В центрі жити не бажано, кажуть там не дуже безпечно, готелів там небагато.
Але вдень мені дуже сподобалось в центрі. Зовсім не було відчуття небезпечності.

На головній площі я побачила кафе в якому мені чомусь дуже закортіло поїсти.
Майже всі столики в кафе були зайняті і жодного туриста. Тут їли жителі міста.
Скрізь скляну вітрину було видно, як готують чичарон (звісно, це я потім взнала що він так називається).
Такий собі гамбургер по-перуанськи - булочка з апетитними шматками смаженої свинини і тоненькими смаженими скибочками солодкої помаранчевої картоплі. Звучить непогано правда?

Ми піднялись на другий поверх. Зайняли столик в куточку, замовили чичарон, дві кави з молоком і окремо тарілку смаженою солодкої картоплі (ми підгледіли, що всі хто тут їсть замовляє собі таку).

Чичарон був дуже смачний. До нього принесли мариновану червону цибульку, Сержику дуже сподобалась цибулька.

Ми ще трошки поблукати центром, а потім почимчикували далі, знайшли на мапі район де було багато обмінних пунктів.

Обміняли гроші, далі по плану була купівля місцевої сім-карти, щоб був інтернет.

Це була довга історія, як ми купували сімку… Спочатку охоронці на вході не хотіли нас пропускати.

В самому магазині панував хаос, купа робітників, віконечок, а як купити картку - не ясно.

Англійську ніхто не знає. Врешті решт ми щось купили.

Вдома стало ясно що ми купили контракт….

Виявляється цей мобільний оператор на продає звичайні сімки іноземцям, лише контракт. Логіка не дуже зрозуміла.

На наступний день ми підемо його закривати :)

А поки задоволені тим що тепер у нас є сімка і мобільний інтернет, ми купили не смачне морозиво в Мак Дональдс, і пішли далі.

Дійшли до парку в якому трошки посиділи. Я хотіла поїхати додому на таксі, а Сержик запропонував поїхати на автобусі.

Автобусна зупинка була в 10 хвилинах ходи і ми пішли туди. На зупинці стояла жіночка схожа на кондуктора. Ми помітили, що люди підходять до неї і щось купують. Ми теж підійшли, вона показала нам картку, схожу на проїзний і спитала чи маємо таку. Ми звісно не мали. Тоді вона дістала свою, щось там пробила, ми заплатили по 25 грн з людини за проїзд. Коли приїхав автобус жіночка-контролер зайшла з нами. В автобусі вона приклала свою карту і ми пройшли.

Їхали ми довго, близько 30 хвилин. Було радісно сидіти біля віконечка і споглядати на світ.