День 19: 7 вересня

Цікаво, мені було сумно покидати це місто. Не дивлячись на те що я тут хворіла, мені тут сподобалось.
Дивне відчуття подяки місту за його сонце, тепло, за всі ті моменти, що з нами відбувались.

Довго довго їхали по Арекіпі і передмістю. Всюди корки, багато машин.

Потім почались неймовірні краєвиди - жовто-гаряча земля з сухою травою і гори на горизонті.
Я бачила зграї вікунь. Вони таки милі! Вовна з вікуньї найдорожча в світі!

В такі моменти мені сумно, що ми подорожуємо автобусом.
Як би я хотіла вийти тут, трошки погуляти, підійти ближче до вікуней.

Зробили зупиночку біля гарного великого озера Лагуніллас. Висота 4444 метри.

Ми купили в кіоску чай - з листя коки і трави муньо - це традиційний напій.
Вважається, що він допомагає при перебуванні на висоті.
Листя коки і на смак і на запах дуже специфічні. Муньо дуже схожа на мʼяту.

Коли проїжджали повз озеро, побачила, що там стоїть багато фламінго!

Після обіду приїхали в Пуно, ми живемо в класному готелі прям на головній площі.

Висота над рівнем моря - 3800м. У Сержика розболілась голова. Ходити важче, ніж зазвичай.

Мені було нормально, лише ввечері відчула якусь сильну втому і гул в голові.

У нас було 2 години до того часу коли за нами мали приїхати і відвезти нас на екскурсію по озеру Тітікака.

В холі готелю стояв термос з гарячою водою і листям коки.

Ми пили чай з шоколадним кексом який Сержик купив ще в Арекіпі.

Потім поїхали на таксі до порту, а там сіли в гарний човен.

Він виявився навіть закритий, що було дуже добре!

Головна причина чому туристи їдуть в Пуно - це плавучі острови Урос.

Їх роблять з осоки, яка росте тут на мілководді. Мені було дуже цікаво побувати і побачити ці острови.

Острови прикольні, хоч і виглядало це все дуже театрально, награно.
Так, ніби це все організовано для туристів, як декорації, щоб заробити гроші.

Не відчувалось чогось справжнього.

До речі, гід сказав нам що "Тітікака" - це не зовсім правильно і дещо образливо для місцевих жителів.

Правильно вимовляти - "Тітікхакха".

Я згадала про озеро Інле в Бірмі. Там було справді круто, а тут так…

Островів більше сотні. Нас привезли на один з островів.

Острів невеличкий. Тут живе декілька сімей. Побудовано близько 6 будиночків, теж з осоки.

Під ногами скошена осока. Приємно пахне сіном.

Катались на їх травдиційному човнику теж з осоки, з двума великими головами спереду.

Ввечері, після заходу сонця стало холодно, ми поїхали назад в Пуно.

Ввечері пішли в класний ресторанчик прям на головній площі біля нашого готелю.
Їли два супи (один суп з кіноа і овочами, інший - суп-пюре із чогось незрозумілого) і головну страву - картопля, мʼясо, овочі.
Ресторани в Перу не дешеві. Супи мінімум по 200 грн, головна страва - від 400 грн.